top of page

Champagne Glass

Цікаво спостерігати, як змінювалася парадигма у відношенні «правильного» бокалу для ігристого вина. Оскільки вино - це частина культури, то, відповідно, зміна культури викликає і зміну смаку/стилю самого вина і, як наслідок, - бокалу з якого це вино рекомендують споживати.


Французи виділяють так звану Belle Époque (1871-1914 роки) - «період миру та прогресу». А також, що не менш важливо, гедонізму. І ось мірилом цього гедонізму виступала в тому числі солодкість вина: чим вино солодше, тим воно гедоністичніше. Все просто. Це тому, що цукор був дорогий - його в основному привозили з Карибського басейну, де він добувався з цукрової тростини. Потім, на початку XX ст., французи придумали технологію отримування цукру з цукрового буряка, що здешевило вартість цукру і солодкість потроху перестає бути елементом кітчу.


Зараз у це важко повірити, але шампанське тих часів містило 150-300 г/л цукру і подавали його в креманках - широких і невисоких бокалах з товстого скла. Особливим фетишем вважалося вміння вибудувати піраміду з креманок та наливати ігристе вино в найвищу частину цієї конструкції так, щоб воно наповнювало нижні бокали.


Далі, ми переносимося в другу половину ХХ ст., коли ігристі вина стають атрибутами червоних доріжок різних міжнародних фестивалів, де дівчата в чорних сукнях в підлогу пʼють ігристе на аперитив. Звичайно ж це супроводжується легкими закускам, тому вино має бути легке та НЕ солодке (тут вже зʼявляється слово «Brut»). Цього вимагав час: європейське суспільство було втомлене Першою та Другою світовою війною і всім хотілося легкості та невимушеності. Хотілося неквапливо спостерігати, як бульбашки піднімаються з дна бокалу та щоб келих фотогенічно підкреслював стан дівчини, що тримає його в руках. Тут і зʼявляється всім відоме флюте. Це коли форма важливіша, ніж наповнення.


На рубежі кінця ХХ - початку ХХІ ст. парадигма знов міняється. Причиною цьому став феномен появи в регіоні Шампань так званих «рекольтантів» (маленьких, часто сімейних будинків, що виробляли свої вина з власного винограду, який раніше як правило продавали великим брендам, а тепер вирішили робити власне шампанське). Сьогодні вони відомі на весь світ і часто за їхніми винами стоять черги (це, наприклад, Jacques Selosse, Egly-Ouriet, Bereche, Roses de Jeanne, Ulysse Collin та ін.). Ці рекольтанти мали чимось відрізнятися від так званих «гранд марок», що домінували на ринку, інакше навіщо вони тоді потрібні? Тому ці невеликі господарства почали робити більш комплексні та складні вина, на противагу легким та делікатним зразкам ігристого вина, що пропонували великі масові бренди.


Відповідно, щоб відчути всі нюанси в ароматі та смаку «рекольтантської» Шампані - потрібен більший бокал. І от зʼявляється лозунг: Шампань - це перш за все вино і лише потім це бульбашки. Пізніше, як наслідок, ми приходимо до твердження: якщо з трьох основних сортів регіону Шампань два - бургундські (Шардоне та Піно Нуар), то що заважає нам взяти бургундський бокал?


Насправді, все визначається суб’єктивним смаком того, хто пʼє вино та цілями, які він (вона) переслідує. Проте, вже у нас зʼявляються ресторани і винні бари, де вам по замовчуванню принесуть ігристе вино у винному бокалі - і це не може не радувати.

bottom of page